Томаківська Січ

Острів Томаківка, урочище Городище, о. Томаківка (або Буцький, Дніпровий, Зміїний) після острова Хортиця другий по величині з 250 дніпровських островів. Тепер це земля Нікопольського району, а ще частина входить до межі м. Марганця.

З півдня і південного заходу до острова підходила річка Річище, зі сходу - річка Ревун, з півночі острів омиває також річка Ревун і річка Бистрик. Тепер з півдня острів огорожено дамбою і насипом та укріплено берег камінням. Частково збереглися річки Річище та Ревун. Колись вся ця поверхня острова була покрита суцільним лісом, який давно вирубано. Томаківська Січ існувала тут з 40-х р. XVI ст. до 1593 року.

Січ являла собою окопаний канавою і валом чотирикутник, завдовжки 200 метрів і заввишки 400 метрів. Південний берег Січі, що йшов до Річища - дуже крутий. Височінь його досягла близько 20 м. На острові були печери.

Інженер Г. Боплан, який з 1630 р. по 1649 p. був на службі у Польщі, образно писав про о. Томаківку: "З його вишини бачимо всю течію Дніпра від Хортиці до Тавані...". А другий польський шляхтич С. Зборовський розповідав, що на острові зможуть розміститися 20 000 чоловік і багато коней.


Буцько-Томаківська Січ ("буц" - втікач) надавала допомогу селянським повстанням на Україні в кінці XVI ст., у тому числі Криштофа Косинського (1591-1593 рр.). За переказами, перед нападом татар на Томаківську Січ в 1593 р. козаки зарили свою казну у вигляді одного злитку - золотого коня. Після розорення Томаківської Січі запорожці перенесли Січ в більш безпечне місце на о. Базавлук.

У грудні 1647 р. Богдан Хмельницький, який втік з Бужанської в'язниці, із сином Тимошем прибув на о. Томаківку, де збирав повстанські сили для Визвольної війни українського народу (1648-1654 pp.).

Буцько-Томаківський острів був завжди важливим стратегічним пунктом у запорожців.
Минали роки...

У 1928 р. одинадцять бідняцьких родин в с. Городище об'єднались в трудовий колектив, вирішили поселитися на острові та організувати комуну. Було тоді у них дві конячини, два воза, один плуг, п'ять борон і 38 крб. грошей. Їм відвели 570 га землі - 370 з них булидніпровські плавні, 200 - конусної форми бугор. За два роки в колгоспі "Садівник і городник" створили чудові плантації овочевих культур і парникове господарство на 2 000 рам.

Одночасно з розвитком овочівництва на самому бугрі острова розбили фруктовий сад (під час робіт знаходили запорозькі гармати та інші речі). В 1931 р. до колгоспу вступило багато нових сімейств, тому колгоспу прирізали ще 400 га орної землі. З 1934 р. колгосп існує як сільськогосподарська артіль ім. С. Орджонікідзе. На 1 січня 1941 року неділимі фонди колгоспу переважили 1 млн. крб., а на 1 січня 1956 р. - 8 млн. крб.

Сад садили протягом 1928-1932 pp. на площі 130 га., з яких 94 га під плодові дерева, а 36 під вітроломні, садозахисні полоси, шляхи та виробничі допоміжні споруди. Сад розбили на квартали по 5-6 га. На березі Дніпровського Річища збудували насосну станцію, яка подає воду по трубах на висоту 40 м.

Особливість цього саду в тому, що саджанці не обрізали після посадки, тут штучне задернення, безборозний полив по зрошуванню міжрядь, разом з водою вносили добрива.

Серед фундаторів колгоспу і саду слід назвати О. Корочанського, М. Гордієнка, агронома П. Кравченко, О. Коїрського та ін. Цей сад - постійний учасник Всесоюзної і Республіканської ВДНГ. А на міжнародній виставці в Ерфурті в 1968 р. сад одержав 7 золотих і 2 срібних медалі.

Справи колгоспного саду ім. Орджонікідзе привертали увагу діячів культури. Тут побували О. Довженко, О. Гончар, О. Корнійчук, В. Василевська, П. Біба, С. Чорнобривець, В. Корж, І. Пупо, С. Завгородній. Дуже багато теплих рядків присвятив цьому саду О. П. Довженко у 1952 р.: "Стільки краси! І я глибоко щось відчув і зрозумів з далекого минулого за всіма законами впливу на людину її середовища. Ніколи не забуду оцю гору з садом. Ще раз приїду на неї весною, коли цвістиме сад. Скоро, скоро сховається все під воду навіки. Щезне з лиця землі Запорозький Великий Луг...".

А Олесь Гончар на матеріалах історії саду ім. Орджонікідзе написав чудову повість"Микита Братусь". Сад цей другий по величині після Нікітського ботанічного саду.

Ласкаво просимо в сад - пам'ятник козацтву, створений руками і працею трударів Нікопольщини.
Кiлькiсть переглядiв: 70

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.